Венесуела проти Гаяни. Чиїм буде Ессекібо?
Із чого все почалося
3 грудня у Венесуелі відбувся референдум щодо частини сусідньої Гаяни — району Ессекібо, який займає десь 2/3 території країни. Підсумки плебісциту ЦВК Венесуели так і не оприлюднила, але, як заявив президент Національної виборчої ради Елвіс Аморозо, 95% учасників голосування відповіли так. Хоча варто зазначити, що в самому плебісциті взяло участь приблизно 10% населення. По тому венесуельський президент Ніколас Мадуро оголосив про створення 24 штату Венесуели — Гаяна-Ессекібо.
Раніше Мадуро заявив, що подасть відповідний законопроєкт у парламент, щоб включити територію до складу Венесуели. Також розпорядився створити тимчасовий уряд Ессекібо, провести перепис населення й видати венесуельські паспорти. Крім того, доручив державному нафтогазовому концерну Венесуели PDVSA негайно видати ліцензії на розробку нафти, газу й інших корисних копалин у багатому на природні ресурси Ессекібо. Іноземним нафтовим компаніям, які працюють у неделімітованому морі, дали три місяці на згортання діяльності.
Суть конфлікту
Територіальній суперечці між Венесуелою та Гаяною майже 200 років.
Каракас заявляє, що район Ессекібо належить Венесуелі з 1811 року, коли країна здобула незалежність. Кілька років по тому британці викупили в Нідерландів тодішню Гаяну — колонію Гвіану. Кордону з Венесуелою при цьому не визначили. Саме для цього Британія відправила у Гвіану дослідника Роберта Шомбурга. Лінію розмежування з Венесуелою він окреслив так, що Лондон отримав додаткові 80 тис. кв. км порівняно з викупленими в Нідерландів. Пізніше так звану лінію Шомбурга переглянули і збільшили. Венесуела у відповідь поскаржилася, і Сполучені Штати, які активно просували доктрину Монро, підтримали Каракас. Вашингтон рекомендував розв’язати суперечку в міжнародному арбітражі. Утім 1899 року суд у Парижі присудив спірну територію Британії. Венесуела із цим рішенням не погодилася.
У 1966 році Лондон передав управлінські повноваження місцевій владі, унаслідок чого утворилася незалежна держава Гаяна. Залишаючи регіон, Британія уклала з Венесуелою договір, за яким мали б створити спільну комісію з представників Венесуели та Гаяни, щоб контролювати ситуацію на спірних територіях. Цього органу так і не сформували. Того самого року Венесуела та Гаяна підписали Женевський договір, який зробив Гаяну правонаступницею Британської імперії в питанні вирішення територіальних суперечок у регіоні, відповідно, усі претензії Каракас адресує Джорджтауну.
Венесуела з кінця XIX століття оскаржує рішення паризького арбітражу як упереджене й незаконне і вимагає скасувати його. Увесь цей час конфлікт залишався замороженим.
Гаяна — нафтова держава
Загострення відбулося у 2015 році, коли в Ессекібо знайшли значні поклади нафти. Обсяг оцінили в 11 млрд барелів (0,6% світових запасів) вартістю понад півтрильйона доларів. Видання The Economіst тоді назвало Гаяну «новою нафтодержавою світу». З 2019 року економіка крихітної латиноамериканської країни переживає стрімке зростання. Так, наприкінці 2019-го номінальний ВВП Гаяни оцінювали в $5,5 млрд, а наприкінці 2022 року він перевищив $15 млрд. За даними Світового банку, Гаяна — країна з чи не найвищими показниками економічного зростання у світі.
У жовтні 2023 року в Ессекібо відкрили ще одне велике родовище, після чого нафтові резерви Гаяни зросли щонайменше до 10 млрд барелів. Це більше, ніж у Кувейту чи Обʼєднаних Арабських Еміратів. 2020 року Гаяна видобувала близько 66 тисяч барелів на добу, а до 2023 року дійшла до позначки 383 тисячі барелів на добу. За прогнозами, до 2027 року вона перекачуватиме 1,2 мільйона барелів на день, що зробить її країною з найбільшою кількістю нафти, котру видобувають на душу населення.
Цього року уряд Гаяни дозволив шістьом іноземним нафтовим компаніям, включаючи американську ExxonMobil, бурити у водах, на які претендує Венесуела. Мадуро розкритикував цей крок і неочікувано для багатьох заговорив про анексію регіону Ессекібо.
Влада Гаяни звернулася до Міжнародного суду ООН, щоб підтвердити рішення 1899 року — про визнання Ессекібо невідʼємною частиною країни. 1 грудня суд ухвалив наказ застосувати тимчасові заходи у справі. Він зобовʼязує Венесуелу утримуватися від будь-яких дій, що змінять ситуацію в регіоні Ессекібо, а обидві сторони — утриматися від будь-яких дій, які можуть погіршити спір або ускладнити його вирішення. До слова, Венесуела не визнає юрисдикції МС ООН у питанні Ессекібо, але справно відправляє своїх представників на всі засідання протягом останніх пʼяти років.
Чого хоче Мадуро
Після референдуму Гаяна оголосила підвищену бойову готовність у військах і попросила Раду Безпеки ООН втрутитися в ситуацію. У Джорджтауні розуміють, що Мадуро будь-якої миті може вчинити агресивні дії.
До речі, ще в 1966 році Венесуела створила на гаянському острові Анакоко, що в руслі прикордонної річки Куюн, військову базу, яка функціонує й понині.
Чому ж глава Венесуели вирішив зараз загострити ситуацію? На відміну від Гаяни, економіка Венесуели переживає кризу, а уряд Мадуро є надто непопулярним серед населення. Наступного року там мають відбутися чергові президентські вибори. Здається, Мадуро вважає, що «маленька переможна війна» додасть йому популярності. Водночас є екстрений варіант: якщо передвиборча кампанія виявиться провальною, венесуельський лідер зможе оголосити надзвичайний стан, що унеможливить проведення виборів.
Інша можлива причина дій Ніколаса Мадуро — поточна політична ситуація у світі. Оскільки США сфокусовані на східному фланзі НАТО і Близькому Сході, відкривається вікно можливостей відстояти геополітичні інтереси.
З іншого боку, тепер Гаяна — ключовий конкурент Венесуели на нафтовому ринку. Вона постачає енергоресурси до США, а також Європи (50% експорту), де заміщує російську нафту.
Чи буде війна?
Очевидно, що військові потуги Гаяни і Венесуели не зіставні. Венесуела має одну з найбільших армій у Латинській Америці, яка оснащена широким набором передової військової техніки, включаючи винищувачі, сучасні військово-морські кораблі й різноманітну броньовану техніку. Збройні сили Гаяни складаються в основному з легкої піхоти, підтримку якій надають невеликі морські патрульні кораблі й кілька легких транспортних і розвідувальних літаків.
Загальну чисельність активного військового персоналу у Венесуелі оцінюють у 123 тис. (сухопутні війська — 63 тис., військово-морський флот — 25,5 тис., повітряні сили — 11,5 тис., національна гвардія — 23 тис.), жандармерії та воєнізованих формувань — усього 220 тис. Сили Гаяни — це 3 тис. осіб.
Утім існують серйозні сумніви щодо успіху воєнної операції Венесуели проти Гаяни. Завоювати Ессекібо практично неможливо через географічну специфіку району. Це густий вологий і важкопрохідний тропічний ліс, гориста місцевість, що простягається від узбережжя Гаяни, Суринаму та Французької Гвіани далеко вглиб Бразилії та Венесуели. Тож найвірогіднішим сценарієм залишаються невеликі сутички вздовж прикордонної річки Куюн.
Що далі?
14 грудня Ніколас Мадуро зустрівся з президентом Гаяни Ірфааном Алі у Сент-Вінсент і Гренадинах, які головують цього року в СЕЛАК (Спільноті держав Латинської Америки й Карибського басейну). До перемовин долучилась і Бразилія, яку представляв Селсу Аморім — головний радник президента.
За результатами перемовин сторони підписали декларацію з 10 пунктів. Там йдеться, що Латинська Америка залишається зоною, де сповідують принципи мирного співіснування. Венесуела та Гаяна домовилися «не погрожувати і не застосовувати силу одне проти одного за жодних обставин» і «утримуватися від ескалації конфлікту навіть за наявності розбіжностей через спірний регіон». Вказано також, що в разі чергового інциденту Венесуела та Гаяна повинні негайно розпочати прямий діалог, а Бразилія, Сент-Вінсент і Гренадіни, а також Домініка залишатимуться посередниками в урегулюванні конфлікту. При цьому до розвʼязання проблемних питань долучатиметься не тільки СЕЛАК, але й КАРІКОМ (Карибська співдружність).
Сторони домовилися створити спеціальну комісію за участю міністрів закордонних справ і технічного персоналу. Протягом наступних трьох місяців представники двох держав зустрінуться в Бразилії для подальших перемовин. Роль регіональних держав, зокрема Бразилії, у вирішенні спірних питань зростатиме, тоді як уже багаторічний тренд на зменшення впливу США на регіон Латинської Америки збережеться.
Водночас невідомо, чим завершаться вибори у Венесуелі й до чого вдасться залежний і від Китаю, і від Росії Мадуро, щоб утримати владу. Результати референдуму поки що ніхто не збирається скасовувати. Тож конфлікт відклали, а не завершили.
