Як війна змінила Україну: погляд захисників на повномасштабний конфлікт.

24 лютого 2022 року запам'ятався вибухами, хаосом і невизначеністю. Але політичне керівництво залишилося в Києві, міжнародні союзники активізували допомогу, а кожен українець став частиною великого руху опору.

Хроніка незламності: ключові події

• Лютий 2022: Масштабні обстріли та спроби захоплення Києва. Оборона Гостомеля, Ірпеня та Бучі стали першими знаковими перемогами.

• Квітень 2022: звільнення Київщини, Чернігівщини, Сумщини та перші свідчення військових злочинів у Бучі.

• Травень 2022: Окупація Маріуполя.

• Осінь 2022: контрнаступ на Харківщині, звільнення Ізюма та Балаклії. Довгоочікуване відступлення окупантів з Херсона.

• 2023 рік: Продовження боротьби на Донбасі. Посилення міжнародної військової допомоги, отримання Україною сучасної зброї, зокрема систем Patriot та танків Leopard.

• 2024 рік: Активізація дипломатичних зусиль на міжнародній арені та розвиток національного спротиву.

За цими сухими фактами стоять тисячі історій. Серед них розповіді тих, хто взяв до рук зброю, рятував цивільних, залишався в окупації або будував нове життя після втечі.

Оборона Київщини: розповідь зсередини

Зараз він є штабним офіцером однієї з бригад ТРО Київської області та служить у Донецькій області.

"Вразило в перші дні, як виїхали "Гради" по лінії електропередач з вимкненими фарами і відстрілялися в 10 метрах від наших окопів. Потім через кілька днів російська ракета знищила заправку, що стояла поруч", - додав військовий, розповідаючи про події 2022 року на Київщині.

- Як вам вдалося впоратися з емоційним тиском і страхом у ці критичні моменти? Чи в той момент ви його не відчували?

Коли був перший обстріл у моєму житті і нас "крили" три міномети десь півтора години, я сидів у бліндажі і сміявся з Герберта Фрэнка, який написав для когось культову книгу "Дюна". Мене смішила фраза "страх - це маленька смерть". Конкретно мені було смішно, тому що цю фразу видав людина, яка ніколи не сиділа під артобстрілом.

- Що, на вашу думку, стало ключовим у зупинці ворога під Києвом?

Ключовим в обороні Києва стало знищення десанту в Гостомелі, перервані комунікації у групи, що наступала на Бровари, та наступ 95-ї бригади з Житомирщини. Бої за Мощун, від якого я був на відстані прильоту мінометів, були важливими, але саме переривання та напівоточення російської групи зіграло ключову роль.

Ставлення Максима до влади різко негативне. Він нагадав, як деякі представники влади, наприклад, народний депутат Ольга Василевська-Смаглюк, в перші дні вторгнення написала, що евакуація не потрібна.

"Вона в моєму списку "Ар'ї Старк" навіть не в першій двадцятці", - заявив офіцер.

- Як ви бачите майбутнє України після нашої перемоги?

Майбутнє України - це очищення від влади постросійських еліт і всіх цих шісток Портнова-Левочкина, бандитів, які окупували правоохоронні органи і судову систему. Майбутнє може бути різним, але головне, щоб не почалася громадянська війна, тоді все пох*риться".

- Що варто було б змінити в армії?

Реформа і перехід від бригадно-батальйонної на дивізійну систему. Щоб, наприклад, не 3000 людей тримали ділянку в 20 км, а 15 000 людей тримали 60 км і управлялися з одного місця.

- Зазначили ви різницю на фронті за весь час війни?

У росіян зараз така ж складна ситуація, тому що у них в хід пішла техніка хрущовських часів. Але у них більше людей.

За словами військового, він не вірить в закінчення війни в перспективі 5 років.

- Що зараз найскладніше на службі?

У штурмового офіцера багато рутинної роботи, яка взагалі не потрібна. Багато дублікуючих документів, які паралізують ефективну і злагоджену роботу штабних органів. Неефективне верхнє командування - це консолідована думка штабних офіцерів у батальонах.

- Що б ви хотіли сказати цивільним українцям?

Цивільним можу сказати: хочете жити в Україні - йдіть в армію. Україні не потрібні баристи і менеджери, Україні потрібні солдати. В армії ти не відчуваєш себе вільною людиною і, коли приїжджаєш у Київ, не розумієш, чому одні можуть відпочивати, а інші думають про захист і виживання. Всі повинні усвідомлювати, що є не лише права, але й обов'язки в воєнний час.

Від спортивної журналістики до нульових позицій: історія волонтера

Олег Ящук, спортивний журналіст, в перші дні війни вирішив стати добровольцем. Він розповів про свій досвід служби, труднощі на фронті та зміни, які принесла війна.

- Коли ви пішли на службу і чому так вирішили?

Я 28 лютого 2022 року мав летіти на Кіпр. У мене був запланований телевізійний проект і завдання по інфраструктурі з моїми друзями. Тоді вже було зрозуміло, що війна неминуча, це обговорювали всі, з ким я співпрацював.

Я усвідомлював, що якщо повернуся, то лише тоді, коли настане затишшя або інша фаза війни. Але мої квитки згоріли, я на той момент був у Чернівцях, все полетіло, тривоги, я не можу все це слухати, треба допомагати державі і щось робити. Читав пост товариша у Facebook з Ужгорода: "Чи буде вам соромно дивитися потім у дзеркало на себе? Що ви тут всі попряталися? Убегаете за кордон". Тоді ж читав повідомлення Саші Махова, журналіста і колеги, які сильно на мене вплинули. Сила Facebook і Instagram велика. Я почитав, психанув і зрозумів, що треба допомагати. Подумав, що піду в будь-якій ролі.

Вже 2 березня