Чому звільнили Содоля і що зміниться?

Вперше командувач оперативно-стратегічного угруповання "Хортиця", одного з найбільших угруповань взагалі Сил оборони, яке тримає найбільшу площину фронту, найбільшу ділянку фронту, і командувач об’єднаних Сил генерал-лейтенант Юрій Содоль знятий зі своєї посади, завдяки конфлікту з командуванням однієї з бойових бригад, а саме 12-ї бригади Національної гвардії України АЗОВ.

СОДОЛЯ ЗНЯЛИ ЧЕРЕЗ КОНФЛІКТ З "АЗОВОМ"

Ситуація абсолютно безпрецедентна, коли підлеглі порушили питання щодо некомпетентності одного з вищих командувачів Сил оборони України, і Ставка Верховного Головнокомандувача розглянула це питання, і буквально протягом доби Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський ухвалив особисте рішення про зняття з посади Юрія Содоля. Я думаю, що така подія безпрецедентна в принципі в історії будь-якої країни. Це дійсно дуже велика подія для усіх нас, яка показує, що насправді одразу багато подій можна відмітити.

Перше, що коли люди з бойовими заслугами, які тримаються один за одного, бойовий колектив, порушують питання відкрито про відповідальність вищого командування, виявляється, що в цих ситуаціях за публічної підтримки ситуація може вирішуватись не тільки каральними заходами проти цих підлеглих, а повністю навпаки може вирішуватись на користь зняття цього вищого командира. Це вже подія, яка для України, для наших Сил оборони дуже має важливе значення.

По-друге, виявляється, громадська думка, авторитет, вони дійсно можуть змінювати ситуацію і ставлення до командувача. Юрій Содоль став командувачем ОСУВ Хортицях, хочу нагадати, ще у лютому 2024 року. І він по червень всього-навсього був керівником ОСУВ. Також дуже важлива подія. Цю громадську думку, хочу нагадати, спочатку її створили, тобто було кілька заяв перед тим, як виступив начальник штаба ЗОВа Богдан Кратевич, перед тим були заяви кількох блогерів, народного депутата України. Але громадська думка спрацювала.

Третій фактор. Стало очевидно, що насправді ставка Верховного Головнокомандувача і Володимир Зеленський особисто насправді впливають на ситуацію і можуть достатньо швидко змінювати будь-кого з вищих керівників. От тут багато людей і сама пропаганда, до речі, "Слуг народу" розповідає в інтернеті прибічників Зеленського, що він взагалі ні до чого тут, до війни і взагалі ніяким чином не впливає і не знає. Це неправда, ми багато разів з вами про це говорили. Насправді за законом України, за Конституцією, за всіма повноваженнями саме Верховний Головнокомандувач все вирішує, він контролює і ресурси, і усі кадрові призначення. Це якраз важливий приклад, що насправді, коли є певні негаразди в армії, насправді так і передбачено законом, Верховний Головнокомандувач має ухвалювати швидко рішення.

Четверте, хотів би відмітити, що для нашої армії це велике зараз таке вікно відкрилося можливостей. Це привід задуматись самому Головнокомандувачу ЗСУ Олександру Сирському, що часи змінюються і зараз в країні створюється вже така неформальна ієрархія командирів з репутацією. Командирів, за якими стоїть підтримка громадської думки, за якими стоять бойові колективи, яких просто так не загнати вже за командою, зняти, когось прибрати, прикрутити, це вже так не працює. Іде тривала війна, жорстока війна, великі втрати, і люди не будуть терпіти, коли будуть продовжуватись на фронті, на стратегічному рівні, на оперативному рівні, якісь безвідповідальні рішення. Це буде створювати конфлікти, і я впевнений, що це не останній конфлікт.

До речі, хочу сказати і не перший. Перший публічний, я би так сказав. Так от, це привід для того, щоб командування Збройних Сил, Сил оборони України, всіх структур замислилось. Що вперше, про що треба дбати, це про довіру всередині структури управління армію. Довіру між генеральним складом, керівним складом, вищим, оперативного, стратегічного рівня, і тими людьми, які роблять війну, хто відповідає за свою ділянку оборони і за людей на цій ділянці. Це командири бригади, командири батальйонів, командири рот. Це ті люди, які цю війну вивозять на собі, яка від них повністю залежить. І у нас, на жаль, в армії є великий розрив між цими ланками. Генеральська ланка, вона живе своїм життям, ОТУ, ОСУВ, у них свої уявлення про війну, абсолютно паперове і дуже слабко пов’язане з реальністю. Потім є рівень командування, середньої ланки, бригади, батальйони. А потім ті люди, які взагалі ходять по землі на нулі. Це командири рот, командири взводів, командири відділень. Це солдати, які тримають позиції і роблять реальними оці смуги на карті. Це вони їх малюють своїми руками, своєю звитягою, своїми лопатами, своїми автоматами. Тому у нас є розрив в усіх цих ланках. Армія не є, сила оборони не є єдині. Є начальство, керівники, є ті, хто керує війною, відповідає за ділянки. Є ті, хто на цих ділянках б’ється безпосередньо, вбиває ворогів і гине. Це українські герої в окопах. І от я б хотів сказати, що всі ці фактори, вони злились в одне. І цей зараз випадок, він просто безпрецедентний. Я вважаю, що це насправді такий великий крок вперед для України. Посилення впливу громадянського суспільства на кадрові рішення, на лідерство в силах оборони – це найкращий спосіб реформувати і швидко змінити сили оборони під час війни. А такі зміни вкрай необхідні.

АРМІЯ І КОМУНІКАЦІЯ

Армія має змінюватись. Вона не змінюється, вона не встигає за змінами. Вона не може випереджати ворога в багатьох сферах. Вона не може лідирувати в зміни, які необхідні в силах оборони. Тому взаємодія, я не вважаю, що це помилка військових. Вони не вміють цього. Військове керівництво до цього ніколи не привчали. Вони не вміють комунікувати, взаємодіяти з громадянським суспільством і використовувати його величезні ресурси. Тому армія має бути гнучкою, вона має слухати, вона має спиратись, вона має думати, як спиратись на громадську думку, як вибудовувати довіру перш за усім всередині, самій собі. У нас цього нема, і нам потрібно цей сектор-сегмент обов’язково посилювати. Наша гнучкість, інтелектуальні рішення, зміни, кадрові зміни – це наша сила. Це сила демократичного суспільства, яка відсутня у російській армії. І нам треба свою перевагу використовувати. Отже, що сталося? Давайте подивимося ще раз детально. Я думаю, багато хто знає, але треба повторити.

Подивімося той пам’ятний пост начальника штаба 12-ї бригади АЗОВ або 12-ї бригади Нацгвардії Богдана Кротевича.

Написав листа в ДБР з закликом про відкриття розслідування на одного військового генерала, який, на моє переконання вбив більше українських військових, ніж будь-який російський генерал. Мені не похер, що судять комбатів та комбригів за втрату спостережного посту. Але не судять генерала за втрату областей та втрату тисяч солдатів".

ЧОМУ БОГДАН КРОТЕВИЧ ПОДАВ ЗАЯВУ В ДБР НА СОДОЛЯ?

Розберемо, що насправді сталося, в чому причина такої різкої заяви Кротевича. Стосунки Азова і Содоля, вони вже і раніше були, м’яко кажучи, ворожими. Чому так сталося? На початку війни сектором ОТУ Південь, сил оборони України, які входили в склад об’єднаних, командування операції об’єднаних сил на Донбасі, командував генерал Юрій Содоль.

СОДОЛЬ І МАРІУПОЛЬ

Саме Содоль був відповідальний за організацію оборони Маріуполя і південного Донбасу. Тобто Маріуполь, ми знаємо ситуацію, він був одним з основних наших форпостів, основним опорним пунктом на Донбасі, дуже важливим стратегічним містом, звичайно, його обороні на словах, на паперах приділялась увага.

Відповідав за оборону Маріуполя саме Содоль. Що сталося на початку війни? Ми знаємо, що була втрачена керованість і була практично провалена організація оборони на півдні. Вже 24 лютого, в перший день вторгнення, росіяни просунулися на відстань до 100 кілометрів. Захопили мости через Дніпро і так само стрімко вони пішли на Енергодар, Токмак, Мілітополь. 25 лютого вже ворог захопив Мілітополь, 26-го вийшов на Бердянськ. І стало питання, було очевидно, ворог заходить в тил Маріуполю. І вже в той момент, друзі, оскільки я також був на зв’язку з командуванням деяких наших частин в цьому районі, зокрема, з командуванням Азова, вже на той момент одразу командування Азова зверталось до генерала Содоля, що робити, чи потрібно там битись у повному оточенні. В Маріуполі було два наші з’єднання. Була 12-та бригада Нацгвардії, в склад якої входив окремий загін Азов. І була 36-та бригада морської піхоти. Також були окремі тилові підрозділи, невеликі сили. Це було загалом, реальна кількість людей була близько п’яти з половиною тисяч осіб.

24 лютого генерал Содоль був у Маріуполі, провів нараду по організації оборони, але на цій нараді так і не були визначені зони відповідальності, хто що робить, який план дій, хто прикриває тили. Содоль, ми розуміємо, перший день війни, він поставив якісь достатньо загальні завдання і виїхав з Маріуполя на свій командний пункт, який на той момент знаходився у Вугледарі. Командування Азова з кожним днем бачило, що відбувається. В перший день війни стихійно, без наказу Содоля, функції керівника оборони на себе взяв Денис Прокопенко, командир окремого загону спеціального призначення Азов. Самовільно, він був на той момент у званні капітана. Взяв на себе за свою ініціативу і всі керівники, всі командири з цим погодились. Але оскільки це було імпровізоване рішення, яке тривалий час, ніхто не узаконював, не було окремих на це розпоряджень, тому, на жаль, він не міг за ці дні ухвалити якісь рішення, які б допомогли організації оборони міста. Маріуполь не був обладнаний ніякими інженерними спорудами по периметру. Фронт знаходився далі, периметр оборони був відкритий, і головне, з тилу він був відкритий повністю. Жодних наших військ не було. Ні в Бордянську, ні в Мелітополі, там буквально невеличкий підрозділ, який звідти відійшов одразу. Боїв не було. Командування Азова одразу з першого дня зверталось до генерала Содоля з оцінкою обстановки і говорило, чи варто нам битись в самому Маріуполі. Азов пропонував, і його командир Денис Прокопенко, зустріти ворога, не дати можливість оточити місто, зустріти ворога щонайменше на рівні Бердянська, щоб там битись з противником. Азов базувався на 24 лютого в містечку Урзуф під Маріуполем, і він так само міг не в Маріуполь піти, а піти на Бердянськ і прикрити з тила Маріуполь. Але, на жаль, всі ці звернення все це українське командування відкинуло. Генерал Содоль не дав дозволу на вихід з Маріуполя, на те, щоб можна було на Бердянську затримати російський наступ.

Чому це викликало з першого дня критику від Азова? Тому що насправді Маріуполь до оборони не був підготовлений взагалі. Не тільки проблема в тому, що там не було ніяких фортифікацій, ні по периметру, ні всередині міста. Там не було зроблено ніяких запасів, ні води, ні медикаментів, нічого того, що потрібно на війні. І основне, чого там не було, це не було зроблено запасів боєприпасів. За документами Азов направився туди зі своїм дивізіоном Гаубиць Д-30 штатним, у якого було менше одного боєкомплекта снарядів. Ну, друзі, це взагалі ні про що. По документах у них було десь не більше 80 снарядів на ствол. Це просто ні про що. День бою, можна сказати, не самого інтенсивного. Звичайно, Азов зробив собі деякі нелегальні запаси снарядів. Це було ще приблизно три боєкомплекти. Окей, це був не один день бою, вони могли стріляти дуже так точково тиждень-два, може. Дуже обмеженою кількістю снарядів. І все. В самому Маріуполі азовці знайшли кілька гармат 152 мм і невеличку кількість снарядів до них, які належали іншій бригаді, здається, 56-й. І також взяли їх собі на озброєння. Просто самі знайшли під час обходу міста. І з самого початку командування Азова казало, що без снарядів оборонятися в місті немає перспективи. Це героїзм, але це абсолютно героїзм, який приречений на поразку і на великі втрати. І вони багато разів про це звертались. На жаль, дозволу вийти Азову і прикрити комунікації до Маріуполя генерал Содоль не дав. Я не думаю, що це була його особиста думка. Я думаю, що він, звичайно, погоджував і зі Ставкою Верховного головнокомандувача, і з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Але саме Содоль бачив ситуацію на оперативному рівні краще за всіх. І, безумовно, він мав взяти на себе відповідальність і віддати наказ на відхід. У нас там було, хочу нагадати, дві бригади. І якщо нема боєприпасів, то тоді було питання, а може, нам зберегти цілі дві бригади, які у нас досі, в більшій частині, в полоні, на жаль, знаходяться кілька тисяч людей. Може, зберегти їх для боїв, тим більше, що це були боєздатні бригади, 36-та морпіхів, 12-та Нацгвардія, у складі якої був АЗОВ, понад тисяча бійців добре, якісно підготовлених. На жаль, на той момент керівництво України такого рішення не ухвалило. Безпосередня відповідальність, безумовно, критика АЗОВа була пов’язана саме з діями Содоля, тому що він їх був непосереднім командиром. Але об’єктивності заради треба сказати, що наказ оборонятись без боєприпасів, обороняти півмільйонне місто без боєприпасів, віддало вище керівництво України. В тому числі, з першої черги, це Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський і Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Тобто це були узгоджені рішення. Результати ми знаємо. Ворог просто прокатився. П’ятий день війни вони оточили Маріуполь, вже 3 березня оточення Маріуполя стало повним.

РОЗСЛІДУВАННЯ ПО МАРІУПОЛЮ

Потім пішли втрати і прорив був вже неможливий. Я зараз би відкинув сентименти, можливо, інколи на війні треба давати наказ стояти насмерть. Але цей наказ має бути обґрунтованим. Коли там дві бригади залишили в оточенні без снарядів, тобто навіть без можливості завдати ворогу максимальних втрат, ну що казати, це абсолютно неадекватне рішення. І за це рішення, безумовно, хтось має відповідати. Хочу сказати, що в рамках провадження про події на півдні і про здачу півдня України епізода "Чому Маріуполь не прикрили з тилу" досі не розслідується. І командування Азова чомусь досі ніхто не питає. І не питають керівників. А чому ж ви залишили без БК фактично дві бригади і втратили їх так швидко? Дві бригади, уявіть собі, яка це потужна сила і що б вони могли зробити, стабілізувати на фронті, якби вони продовжували, мали можливість вести ефективні бойові дії. Але такої можливості, на жаль, Азову і 36-й бригаді морпіхів не дали. Тому Денис Прокопенко ще тоді багато разів критикував дії Содоля по управлінню боями за Маріуполь, де постійні були проблеми з відсутністю координації узгоджених дій між різними підрозділами, які там були. Формально, можна сказати, на себе ініціативу взяв Прокопенко, але були військові частини, і вони дуже часто діяли неузгоджено, бо в них своя вертикаль управління. І також була критика Содоля в зв’язку з цим. І в кінці березня, після дуже тривалої критики саме з боку командування Азова і особисто Редіса, Содоль був знятий з командування ОТУ Південь операції об’єднаних сил на Донбасі. Це було зроблено саме через наполягання командування Азова. Тоді вже на той момент була криза і провал оборони в районі Волновахи, і пішли дуже негативні наслідки, і хтось за це дійсно мав би відповідати. І якісь мали бути кадрові рішення, тому Содоля зняли. Але після того, як Азов потрапив за наказом Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського, склав зброю, після того, як боєприпаси повністю закінчились, навіть патрони до автоматів закінчились, і Азов склав зброю в травні, ті воїни, які ще залишились, і після того Содоля поновили на посаді. Тобто Прокопенко був у російській тюрмі, і тут Содоля знову поставили командувачем ОТУ Донецьк. Тобто на той момент ніяких проблем в подіях в Маріуполі ніхто не бачив. От пройшов час, генерал Содоль командував ОТУ Донецьк, деякі операції викликали також багато критики військовому середовищі, особливо ці безперервні лобові атаки в районі Павлівки під Вугледаром, там, де я вже розповідав, кого тільки не застосовували. Потім Содоля поставили вже командувачем морської піхоти. Він також проводив бойові дії в районі під Донецьком, в районі Опитного, проводились контратаки. На жаль, також з плануванням цих дій було велика кількість питань. Потім морпіхи брали участь в складі вже такого окремого командування у наступі, на Півдні, у червні, у вересні 23-го року, атакували там. Також були важкі бої, були деякі невеликі успіхи, але виконати загальний план не вдалося, тому що ворог не поступався нам в силах. І там були дуже важкі бої, теж було велике питання, чи варто нам постійно оці лобові атаки проводити на неподавлену, нерозгромлену оборону. Але, в принципі, ті самі помилки, і навіть більш грубіші помилки робили інші українські командувачі на цьому напрямку. Це був задум Українського вищого військового командування і Ставки Верховного головнокомандувача, яка не спрацювала цей задум. А потім сталася історія з тим, що морпіхи почали проводити окрему операцію в районі села Кринки, тобто створення плацдарма на лівому березі. Певна логіка в цих боях була, поки продовжувалися активні бої на півдні. Можна було сказати, що з одного напрямку відволікаються сили, розосереджуються сили противника, але вже, насправді, після того, як ворог почав свою наступальну операцію, тобто десь вже в листопаді-грудні 23-го року, стало очевидно, що Кринки – це історія героїзму, але перетворити цей плацдарм в оперативний успіх неможливо. Це тільки для відволікання сил противника, і треба рахувати, якою ціною, у кого перевага в засобах ураження в цьому районі. Тому велика критика була також цих дій, того, що там просто морпіхи в дуже незручних умовах, за спиною Дніпро, повинні на човнах постійно туди переправлятись. Ця проблема – дуже серйозне питання для військового командування, яке також викликало в армії велику критику. Але це не завадило кар’єрі Содоля, і сам Володимир Зеленський, Верховний Головнокомандувач, і новий Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, після зміни армійського командування, після того, як був звільнений Валерій Залужний, був призначений Сирський, Содоль насправді мав непогану підтримку в армії. Він зробив наступний кар’єрний крок. З командувача морської піхоти він був призначений на командувача об’єднаних сил і одночасно на посаду командувача оперативно-стратегічного угруповання "Хортиця". Це угруповання контролює, відповідає за більшу частину фронта, і в її складі воює більша частина наших військ. Раніше до Содоля на цій посаді був Олександр Сирський. Призначив Содоля, звичайно, сам Володимир Зеленський. Тобто все було у Содоля добре. А на чому ж його збило? Збило його на тому, що наші командувачі оперативно-стратегічного угруповання і сам Содоль, він після призначення, як командувач, не змінив свої підходи. Те, що працювало, можливо, в режимі ручного управління у Содоля на рівні командира бригади, те, що дуже погано працювало, але інколи працювало, коли він в ручному режимі втручався, віддавав накази взводам, ротам, батальйонам, кому куди йти, як триматись, на рівні ОТУ, на рівні ОСУВ стало просто провалом. Це просто погані мало наслідки. Тобто ручне управління військами ОСУВ Хортиця при Содолі.

У нього і при Сирському була проблема ручне управління, що вони втручались куди тільки можна, контролювали точки на карті. А тут це просто хвороба загострилась вкрай. І я скажу, важко знайти. Такі є, можливо. Є командири бригади, які нейтрально або схвально можуть щось про окремі дії Содоля сказати. Не без того. Але у дуже багатьох командирів бригад прізвище Содоль почало викликати дуже критичну реакцію. Тому що Содоль, коли він піднявся на таку високу посаду, ті проблеми, які були, вони тільки погіршились. Постійні накази, постійні службові розслідування. Оце управління службовими розслідуваннями – це просто хвороба Збройних Сили, хвороба Сил Оборони взагалі. І оці погрози комбригам, куди ви там відійшли, з якого спостережного пункту, з якого опорника, незважаючи на сили противника, на ураження. Все це просто бажання триматись, взагалі не орієнтуючись в тактичній обстановці, в силах противника. А от просто такі бездумні накази, стояти на смерть, хоча там немає ні тактичної доцільності, ні логіки взагалі. Це створило безліч такої критичної маси, таку сильну критичну масу. І це критична маса не серед рядових бійців, а саме на рівні командирів бригади, командирів батальйонів, з якими у Содоля у великій кількості було, як кажуть, несприйняття. І що трапилось з Азовом? Так само Содоль повернувся, він став фактично командувачем Хортиці, а в склад Хортиці входить 12-та бригада Нацгвардії Азов і той самий штаб Азова, який був у Маріуполі. І нічого не забув.

Азов зараз знаходиться на Лиманському напрямку, Серебрянський ліс. І якісь чергові дії Азова почали, таку викликали реакцію Содоля. Він подумав, що він піднявся на високий рівень, на один із вищих в країні, він має підтримку Зеленського, підтримку Сирського. І він почав так всі бригади, він так виховує, тренує, я б так сказав, такими жорсткими наказами. І виникли накази із службовими розслідуваннями. Службове розслідування, яке може стати потім підставою для відкриття кримінальної справи проти командирів. Насправді такі службові розслідування Содоль відкрив, та мабуть по всіх відкрив, командирах бригад. Визначна кількість командирів бригад зараз на тому ж Куп’янському напрямку, зараз от теж зняли комбрига нещодавно одного, абсолютно незаслужено, тому що СУВ "Хвортиця" давало йому абсолютно неадекватне завдання утримувати рештки якогось села в низині, я про це казав, село Іванівка. І за будь-яку ціну, абсолютно не враховуючи обстановку. Таких прикладів багато. І така сама історія сталася з Азовом. Проти командира Азова Дениса Прокопенка генерал Содоль відкрив, наскільки мені відомо, два провадження. Службові розслідування, які можуть стати підставою для кримінальної справи. Це не рекорд. Є командири, на яких і більше відкривають. На Прокопенка Содоль відкрив два. Один, чому там не відновили становище в районі якогось спостережного пункту. Воно насправді було відновлено, але просто не в ті терміни, в які визначили ОСУВ "Хортиця".

ОСУВ "ХОРТИЦЯ"

Тому що це війна. І там не можна, ворог не хоче відступати, його треба вибивати. Це не можна по вказівці, по директиві ОСУВ відновлювати спостережний пункт. Чи навіть якусь позицію, взводний опорний пункт. Ну це абсурд. Але ОСУВ "Хортиця" – це абсолютно нецікаво. Це, на жаль, велика проблема для нашої армійської бюрократії і генеральської паперової армії, яка керує війною. Коли оці звіти і стрілочки на карті – це все. Абсолютно абсурдна ситуація. Потім виникло друге розслідування. Коли знов якась позиція, якась директива, вона не виконана в той термін, який її ставиться. І знов створена ситуація, що на командира бригади знов пишуться оці догани, розслідування, погрози кримінальною справою. Це насправді, друзі, найбільш жахливо, що отак у нас керує Вище командування на всіх ділянках фронту.

СОДОЛЬ І КОНФЛІКТИ З КОМБРИГАМИ

Замість того, щоб спільно вирішувати питання, як краще організувати бойові дії, у нас є такі касти на фронті. Є комбриги і комбати. Вони відповідають і за ділянку фронту, і за людей, і за озброєння, і за знищення ворога. А є каста генералів. Це ОТУ, ОСУВ. І ці оперативно-тактичні, оперативно-стратегічні управління, вони відповідають не за знищення ворога, і не за людей, і не за тактичну обстановку, а за те, щоби бити по голові постійно комбригів і комбатів. Давати їм накази, писати рознарядки, до 6.00 відновити становище, до 8.00, чому не зробили, кримінальна справа. Тобто повне ігнорування реальності, переваги ворога, повністю оцей уявний світ примарний. Чому вони так думають? Тому що, на жаль, Ставки Верховного Головнокомандувача Володимир Зеленський, вони коли проводять Ставку, ніхто не цікавиться взагалі тим, що відбувається на фронті. Питання тільки одне. Точки на карті. Де ви там відійшли? 100 метрів тут, 200 тут. Що там? Населений пункт. А нікого не цікавить, що там вже його нема. Це просто повністю зруйнована взагалі, випалена земля. На карті відмічено, чому відійшли. Такі питання вище політичне керівництво країни ставить генералам. За це їх постійно там стращають, постійно їх там щось кричать. І генерали у нас перелякані, вони дуже бояться політиків. Це така хвороба. Вони дуже бояться, бо їхня військова кар’єра. Вони думають, що робити військову кар’єру на вищому рівні, це значить в усьому слухатись, що ніхто не крикне у вищих кабінетах. І така чехарда оця кадрова, коли будь-кого можуть коли-небудь зігнати з крісла, і неадекватні вимоги ставляться, вона призводить до того, що війна бюрократизується. Ніхто не питає за результат, за знищення ворога, за збереження своїх людей. Питають за ті точки на карті. І саме тому Содоль думав, що він виконує те, що йому кажуть. І у нього постійно є доповіді, що там де, на яких точках ми сидимо, що робиться, щоб ці точки стримати. А яким чином ці бойові дії ведуться? Якою ціною? Яка тактична доцільність? Це абсолютно не його проблема. Але для 12-ї бригади АЗОВ це проблема. Тому що командир бригади відповідає не тільки за точки на карті, він відповідає за своїх людей, за знищення ворога він краще аналізує тактичну обстановку, де ворог просувається, в яких силах, що він має робити. Тому ситуація абсолютно інша. Інше бачення. І ось виник конфлікт. Після того, як Содоль почав виховувати оцими папірцями командира бригади, начальник штабу бригади Богдан Кротевич написав отакий дуже резонансний пост. І вперше офіцер, начальник штабу бригади, вперше в історії сил оборони відкрито, публічно звернувся, сам подав заяву в Державне бюро розслідувань на дії генерала Содоля. І він не просто подав заяву, а він ще оприлюднив пост, допис у Фейсбуці. І для того, щоб максимально розповсюдити цю інформацію. Ну і, друзі, результат ми бачимо. Як тільки Кротевич зробив таке звинувачення, одразу треба було керівництву країни щось вирішувати. Або знімати комбрига і його начальника штабу, або знімати генерала. І тут ми побачили, що Офіс президента зробив таку паузу для вивчення громадської думки. І раптом виявилось, що бригаду АЗОВ і її командування підтримує велика кількість людей. Підтримує суспільна думка, громадська думка. Генерала Содоля ніхто не підтримує. Я знаю, що є в армії військові, які схвально відгукуються про Содоля. Вони є. Є меншість зараз, але вони є. Бо він був і комбатом, і комбригом. І багато людей пам’ятають, що він робив якісь корисні і правильні для них речі. Але людина зростає і далеко не на кожній посаді залишається адекватною. Бо кожна нова посада – це новий масштаб, новий горизонт рішень, планувань, нові виклики. І далеко не всі люди правильно розуміють, що треба робити на новій посаді. Тому ніхто, більша частина підлеглих генерала Содоля, який командує більшою частиною діючої армії, не вступились за командувачів. Бо критика, оця, критика, вона в армії відома. Содоль є непопулярним в армії не тому, що про нього було мало дописів в Фейсбуці, що нема блогерів, які про нього не написали щось хороше. Содоль є непопулярним, тому що в самій середині армії керівний склад, середній керівний склад армії його не розуміє і не підтримує його управлінські рішення. Ось цьому і є такий основний урок цієї історії. Я хочу сказати, що це такий дзвіночок для Олександра Сирського, який поставив Содоля замість себе. Що якщо у нас в армії не будуть ухвалені негайно системні зміни, які будуть спрямовані на посилення правильних, ефективних практик управління, на просування... правильних, сильних лідерів, які довели свою ефективність. Якщо не будуть змінені критерії оцінки успішності ведення бойових дій, і будуть продовжуватись оці стрілочки і точечки на карті замість відеозвітів знищення ворога і замість того, що робиться все можливе для порятунку своїх людей, так само буде якийсь допис або навіть не буде дописа, і Сирського звільнять от так легко, як Зеленський підписав указ про звільнення Содоля.

Хочу сказати, що для Збройних сил в цілому, якщо оцінювати так висновок робити, друзі, це великий позитив, тому що громадська думка змінила генерала. Але з іншого боку, друзі, причина, чому його зняли, не усунена. Зараз замість Содоля прийде генерал Гнатов, і якщо йому будуть знову тикати зверху стрілоточками на карті, він буде в тій самій ситуації на розтяжці, як і Содоль. Що зміниться? Змінювати треба самі підходи, критерії оцінки, що таке бойові дії, яка їх ефективність. Потрібно просувати командирів, справжніх бойових лідерів, а не формалістів. Бо у нас такі Содолі на всіх рівнях, є і комбриги, як Содоль. Подивіться на, наприклад, командира діючого 59-ї бригади. Маленький Содоль, тільки комбриг, у віці там 30 чимось років. Молода людина, ну він так само мислить. І таких людей у нас, на жаль, в армії вистачає. Тому що от так їх і просувають. Таких, які відповідають за стрілочки, за точечки, за картографію. Картографи, а не командири. І оця серйозна проблема, яку нам треба вирішувати, на жаль, її дописами в фейсбуці одного начальника штабу однієї бригади не вирішити. Потрібні системні зміни. Потрібно, щоб ті ефективні комбриги, які вміють воювати, щоб їхні бригади посилювались, а не створювались нові, чергові там, на папері бригади, яким передають техніку людей, яких немає. Ні командного складу, ні сержантського складу, ні офіцерів. Нічого недоукомплектовано. Цьому вони мають вчитись вже на фронті. В той час бойові бригади, там де є такий кістяк, їх просто розвалюють, тому що вони там не отримують поповнень, не отримують посилення. Взагалі про це треба говорити.

Я найближчим часом зроблю ефір, де проговорю, які зміни, на мій погляд, потрібно робити Олександру Сирському, щоб його так от раз і в один день теж не збили. Отак, легко. А це абсолютно можливий сценарій. Я хочу сказати, що це проблема, якщо ми не вирішимо проблему організації адекватного підходу до управління війною, то проблема буде навіть не в тому, що ми будемо змінювати генералів. Окей, генерали будуть ставати гнучкіше і все інше вчитись, але, друзі, у нас нема часу їх вчити, генералів. Третій рік війни, кожен день такого навчання це сотні життів українських громадян. То скільки можна, чому керівництво країни Володимир Зеленський, не чекаючи скандалів, кримінальних справ, не могли дослідити цю ситуацію без дописів у фейсбуці Богдана Кротевича? Ну хіба це не очевидні речі? Треба було порушити це питання на державному рівні. Бо фейсбуком, друзі, ми всіх генералів і комбригів не змінимо. Це не той формат. Можна змінити когось одного, двох. А для того, щоб просувати командирів, потрібна системна робота організаційна, кадрова робота. Вона починається з того, що задаються чіткі критерії оцінки і чітко артикулюється і підкреслюється ціль. Командувати мають найкращі. Найкращі, які дають кращі результати. А не кращі звіти і краще за всіх вилизують начальство і піддакують йому в усьому. І кажуть, єсть, так точно, навіть коли вже повний провал.

Нас, на жаль, велика кількість командирів таких зараз. Командири, які не мають своєї думки. Які посилають на смерть з закритими очима. Які не здатні організувати управління боєм в своїй частині чи з’єднанні. І через них саме, через те, що така структура, такий підхід існує, і провалюється оборона, і несемо великі втрати. На жаль, це зміна одного Содоля, друзі, вирішено не буде. Це такий перший крок. Якщо генерал Сирський його зрозуміє, усвідомить, зміни можливі. Якщо не усвідомить, то зміни буде робити якийсь інший генерал, вже не Сирський. Генералів у нас багато. З цим проблем у нас ніяких нема. Тут єдина сфера, де у нас дефіциту ніякого не існує. Проблема у нас основна – це відповідальність. Це лідери, які справді ведуть до перемоги. Оце проблема.

Питання.

Це все повинен був робити Содоль про оборону Маріуполя?

Так, я вже казав, насправді не тільки один Содоль, просто він був безпосереднім командиром, командувачем на тому напрямку. Йому підпорядковувалася ситуація. Йому підпорядковувалися війська в Маріуполі.

Чи правда, що Сирським не задоволені наші американські партнери, чи ці чутки поширює Офіс президента?

Ну, більшу частину – це, насправді, позиція нашої влади. Я вже говорив, вони намагаються на генералів, Офіс президента перекладає всю відповідальність, що все, що погане – це тільки генерали на війні, а влада і слуги народу, вони взагалі так дивляться, як вболівальники зі сторони. Ні за що не відповідають. Я не бачу зараз, щоб американці саме були незадоволені Сирським. Ні від кого це не чув з того середовища, яке спілкується з американцями.

Українські журналісти – це жертви формату "Точки на карті". Почитайте канал "Діпстейт". Та й ваші ефіри починаються, як правило, з карт з точками. Ви хіба не продукуєте сприйняття війни через точки на карті?

Гарне питання, дякую. Точки на карті, якщо ми їх обговорюємо на ефірі, ми говоримо про поточну ситуацію. А точки на карті в штабах – це точка, за яку командир, якщо він туди не пошле людей, отримає кримінальну справу і сяде в тюрму. Ну, може сісти в тюрму. Розумієте різницю? Тобто, одна справа, коли ти дивишся на карту для правильної оцінки обстановки і постановки завдань, а інша справа, коли ти кажеш – пофіг, що там на карті, є точка, ви маєте туди йти. Це інша ситуація. Абсолютно інша. Ось це має злочинний характер. А дивитись на карту потрібно всім. Треба знати, де противник, де він просувається. Треба не брехати про те, де знаходяться наші сили. А в нас одна з основних проблем на фронті – брехня в доповідях. Тому що оце бажання контролювати точки на карті, це ж не значить, що хтось з генералів, або з полковників, або з їхніх підлеглих, вони об’їжджають ті точки, які є. У нас всі знають, що тобі буде кримінальна справа не за те, чи є в тій точці люди, а за те, яка в тебе доповідь. Якщо по доповіді люди там тіпа є, то до тебе претензій нема. І у нас оця фальсифікація позицій, вона на багатьох ділянках дуже розповсюджена. Коли інформація про доповіді просто фальшується, щоб тобі не було якихось доган, щоб по тобі не відкрили провадження. Це повне божевілля. Тому треба бачити, звичайно, ситуацію. Проблема не в тому, що хтось дивиться на карти. А проблема в тому, що точка на карті потім стає для керівництва країни, для Зеленського, для Сирського, для Содоля, основою взагалі для оцінки того, що відбувається на ділянці фронту. А це ж не так, ми з вами розуміємо. Дивіться, ворог йде кудись, на якусь точку, наприклад, на якесь село. Село, як правило, розташоване в низинах. Щоб контролювати це село, не треба заходити в нього. Треба взяти контроль вогневий хоча б, або зайти на висоти навколо села. І село тоді не буде проблемою, туди можна буде зайти без бою. А дуже часто йдуть такі бої на висотах. Коли в це село треба обов’язково зайти, і коли ворог з висот насипає по нас, а ми з висот насипаємо по них. Іде розмін живої сили. Але все це робиться заради доповіді, що ми в селі є. Навіщо? Ми ж не росіяни. Нам треба діяти розумніше.

Ви говорите, що Сирського можуть замінити на іншого. На вашу думку, на кого його можуть замінити?

А я не знаю, ніякої логіки я в діях керівництва України не бачу. Бачите, то Содоля призначили, Содоля направили у Верховну Раду, він нам презентував законопроєкт про мобілізацію, а то бах, його знімають за один день після допису у Фейсбуці. І то, що начальник штабу бригади подав на нього кримінальну справу в ДБР, порушив проти нього. Це може бути миттєво. Я про те і кажу, що мене непокоїть не те, що генералів знімають. Їх треба знімати, керівників у принципі треба знімати. Але це йде на користь, коли після того відбуваються зміни. Тобто генерала знімають, тому що, не тому що хтось сказав, а тому що є претензії, перша, друга, третя, п’ята, десята. Вони викладаються чітко. І його наступник, який заходить на посаду, він це уважно читає і робить все, щоб його самого за такі самі причини не зняли, але тільки дуже швидко. В цьому логіка кадрової політики. Коли кожне призначення, підбір людей, спрямований на досягнення якісних змін. Коли наступний керівник краще керує, ніж попередник. В цьому логіка. А у нас це просто якийсь піар. У нього такий піар, у того такий піар. Офіс президента займається піаром. А які вимоги до керівників? А їх нема. Вони не висуваються.

Що вам відомо про генерала Гнатова?

Був командувачем теж бригади в морській піхоті. В принципі, на своїх посадах особливого роздратування, критики у військових ще до нього не було. Але ситуації різні. Наприклад, він був в останні місяці командувачем штабу оборони Бахмуту. Там була вже складна, дуже заплутана ситуація з управлінням. Його туди засунули. Це не була ефективна історія, на жаль. Але частину цього хаосу, значну частину хаосу в управлінні в обороні Бахмутом створила ОСУВ "Хортиця". На той момент, до речі, ним командував Олександр Сирський. І, я кажу, в плані управління бригадами, батальйонами, які сиділи в Бахмуті до останнього. Це не була ефективно організована історія. А Гнатов командував. Ну, з іншого боку, це ж не він сам її створив. Він на цій посаді, на високій, куди зараз він зайшов. Він, як людина, енергійна, адекватна, зможе розібратись і не повторювати помилки свого попередника. Насамперед, я сподіваюся, що, в принципі, Гнатова всі знають як адекватну людину, яка може вибудовувати комунікацію з командирами. Подивимося дуже швидко. Після призначення, коли він дійсно вступить на посаду і почне діяти, ми подивимося, йому треба буде об’їхати командирів бригад, ставити їм завдання щоденно. І дуже швидко ми отримаємо зворотний зв’язок.

Чи дійсно Гнатов на своєму місці вчиться і намагається відповідати своїй посаді? Подивимося, я не знаю. Це посада дуже високого рівня, стратегічного рівня. В такому масштабі Гнатов, звичайно, такого досвіду ні в кого нема. Це унікальний досвід під час такої масової війни. Подивимося, але в принципі багато людей про Гнатова також достатньо позитивно в армії відгукується. Тому хотілося б вірити, що він зможе цим хаосом в управлінні опанувати і вибудовувати свою практику, яка буде ефективна, дієва на фронті. Будемо за це співчувати і будемо в це вірити.

Отже, друзі, сьогодні, завершуючи ефір, хочу сказати, що для нашої ситуації, для того, що йде війна, нові практики війни, зміни військового керівництва через допис і кримінальну справу від начальника штабу бригади – це крок вперед. З іншими шляхами, зверху, ніяких реформ, змін би не було. А зміни знизу, які пробивають авторитетні командири в силах оборони – це єдиний можливий шлях покращити управління на оперативному стратегічному рівні. Єдиний, на жаль. Тому це викликає, насправді, оптимізм. Я вірю, що, насправді, зміни йдуть на користь. Кожен генерал, і сам генерал Сирський, і всі його підлеглі, замисляться, що так само потім можуть зняти їх. Кримінальна справа потім їх доганяти буде все життя. Тому це позитивний крок. І, друзі, у нас є достатньо командирів на фронті, які можуть зайняти усі посади, які в армії зараз є, і на оперативному, і на стратегічному рівні. У нас нема проблем з якісними командирами. Є проблеми з призначенням якісних командирів на відповідні посади. А це вже питання якраз політичне, яке зараз один з таких прикладів звільнення ми і побачили. Тому, друзі, сьогодні більш ніж ніколи я впевнений, що ті зміни, які відбуваються в нашому демократичному суспільстві, це кроки до перемоги. І люди у нас є, озброєння для того, щоб можна було зупинити росіян. І для цього треба призначення якісних командирів, правильні критерії оцінки обстановки, правильна постановка завдань. І тому я вірю, що це можливо. І саме тому я вірю в нашу перемогу сьогодні більше, ніж коли-небудь. Дякую вам за ефір і Слава Україні!

Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ